Екзотика на грядці, або Як виростити кавбуз, йошту та пепіно

На заміну традиційній городині, яку можна виростити в українських широтах, приходять нові гібридні сорти, екзотичні види овочів, фруктів, ягід, які мають не лише чудернацькі назви, а й на вигляд - ніби прибульці з космосу. Тож якщо кортить виростити та скуштувати чогось новенького та "не заїждженого", то сучасні біотехнології мають що запропонувати.

Кавбуз - український "коктейль" з кавуна та гарбуза

Кавбуз був виведений у 2003 році в Інституті молекулярної біології і генетики Національної академії України, тому і назва його - українська: кавун + гарбуз.

У цього декоративного овоча, як і у його "предків", їстівні не лише плоди, але й квіти та зав'язі. Поживні та лікувальні властивості він теж "успадкував" у своїх "батьків", щоправда, солодким смаком цукрового кавуна похизуватись не зможе. Зате вітамінів в ньому більше, та й загалом користь для організму від цього гібриду важко переоцінити.

Смак м'якоті кавбуза не вражає - нейтральний, прісний. Утім, він дуже приємний у запеченому вигляді, у вигляді варення, пюре, соку, оладок, запіканок. Він проявляє свої смакові якості набагато яскравіше у складі різноманітних страв - схожий на гарбуз, але ніжніший і з незвичайним присмаком.

Смакові якості кавбуза можна пояснити тим, що його вивели не для того, аби зайвий раз задовільняти гастрономічні забаганки, а як потужний антиоксидант і радіопротектор. На основі кавбуза створюються ефективні ліки від діабету, злоякісних пухлин, вірусів, адже він багатий на клітковину і пектинові речовини, які допомагають виводити з організму радіонукліди.

Харчові волокна овоча-гібрида мають здатність зв'язувати радіоактивні частинки, токсичні речовини, важкі метали і виводити їх з організму. Тобто кавбуз – безцінна знахідка для людей, які проживають у промислових містах і недалеко від Чорнобильської зони відчуження.

Принадність кавбуза полягає в тому, що він не втрачає своїх лікувальних властивостей і в термічно обробленому вигляді.

Особливо він рекомендується діабетикам та людям, які перенесли операцію або важкі захворювання, - страви з цього гібрида чудово відновлюють сили. Недокрів'я, підвищена температура, ангіна, головні болі, серцево-судинні захворювання, нервові розлади, імпотенція - далеко не повний перелік хвороб, при яких вживання кавбуза показано в лікувальних цілях. М'якоть і сік вживають при хворобах шлунково-кишкового тракту, захворюваннях нирок, печінки, а також при багатьох шкірних захворюваннях.

"Аґрусосмородина" на ім'я Йошта

Йошта - гібрид чорної смородини з аґрусом, який був отриманий в ході складного схрещування, проведеного в Німеччині. Цей багаторічний ягідний чагарник має потужні та розлогі кущі, які швидко розростаються, утворюючи пагони висотою 1,5 м і більше. Врожайність з куща становить в середньому 5,5 кг, максимальна - 10,7 кг.

Плоди йошти ростуть маленькими китицями по 3-7 ягідок завбільшки з невелику вишню. Вони подібні до аґрусу, але зовсім не колючі. Смак ягід трохи незвичний: середина нагадує кисло-солодкий аґрус з приємним мускатним присмаком, а шкірка на смак і колір — як смородина. Щоправда, ні листки, ні плоди зовсім не пахнуть.

Чагарник невибагливий, стійкий до хвороб і має корисні властивості обидвох "батьків". Для вирощування йошти потрібні сонячні місця і добре оброблений родючий грунт. Йошта не потребує спеціальної обрізки - досить навесні провести санітарне видаленння сухих і підмерзлих гілок. Для підвищення врожайності влітку проводиться підгодівля розчином коров'яку, восени деревною золою.

Цікаво, що смак цієї ягоди буде поступово змінюватись протягом сезону - у першій половині літа йошта буде більше подібна до аґрусу із присмаком чорної смородини, а потім - навпаки. У будь-якому випадку? з ягід виходять відмінні домашні заготовки, смачні вони і в сирому вигляді. З напівдостиглої йошти варять варення, а зі зрілої готують соки, компоти, джем, повидло, желе та додають до випічки. Крім того, щільна шкірка ягід дозволяє перевозити їх на великі відстані.

Ягоди Йошта містять в 2 рази більше вітаміну С, ніж чорна смородина. Вони відомі своїми лікувальними властивостями. Йошту застосовують при шлунково-кишкових захворюваннях, вона покращує кровообіг і сприяє виведенню з організму радіоактивних речовин і важких металів.

Пепіно - солодкий огірок, що на вигляд - як груша, а смакує - як диня

"Динна груша" пепіно - це давня плодова культура, батьківщиною якої вважається Південна Америка. Наприкінці XVIII ст. пепіно завезли в Європу, утім в Україні ця культура донині вважається екзотикою. Проте у випадку з пепеіно - це не є показником складності його вирощування.

Плоди пепіно мають кремовий, жовтуватий або помаранчевий колір, часто з зеленими або сірими штрихами. В середині плоду знаходиться невелика кількість насіння, яке легко видаляється. М'якоть зрілого плоду буває жовтою, а іноді і безбарвною, кисло-солодкою на смак і дуже соковитою, так як на 92% складається з води.

Всього відомо близько 25 видів пепіно. Найбільш поширені з них Консуелло і Рамзес.

Динна груша - гіллястий чагарник, який досягає 1 м у висоту. Агротехніка пепіно досить проста, схожа на агротехніку томатів і баклажанів.

Пепіно можна розмножувати як насінням, так і живцями. Однак краще використовувати другий спосіб, адже вирощена з насіння рослина починає пізніше плодоносити. Після висаджування на постійне місце рослина швидко приживається навіть після безгоршочного способу вирощування розсади.

Вирощувати пепіно слід на добре дренованих, нейтральних ґрунтах, не надто багатих азотом, адже надлишок азоту створює додаткові труднощі при захисті рослин від шкідників. Оптимальна температура грунту повинна становити 20- 22°С. Рослина пепіно дуже погано переносить перезволоження і сильно страждає від різких перепадів вологості.

Одним з найскладніших моментів у вирощуванні динної груші є боротьба з шкідниками і хворобами. Крім колорадського жука, який може дошкуляти рослина як у відкритому, так і в закритому грунті, пепіно завдають шкоди такі шкідники, як тля, павутинний кліщ і теплична білокрилка.

Збирати врожай потрібно, коли плоди досягають розміру гусячого яйця і набувають блідо-жовтий або кремовий кольори. На одному і тому ж кущі плоди можуть дозрівати в різний час, тому знімати їх потрібно кілька разів протягом сезону. Зазвичай врожайність пепіно досягає 40-60 тонн плодів з одного гектара.

Значна перевага плодів динної груші в тому, що вони можуть довго і добре зберігатися. Завдяки міцній шкірці зрілі плоди зберігаються кілька місяців при температурі 4-5 °С. Особливість пепіно ще й в тому, що навіть плоди, які тріснули, можуть довго не загнивати.

Динна груша багата на каротин, залізо і пектинові речовини. Кислуватий смак плоди цієї рослини мають через вітаміну C, вміст якого в них майже такий, як в цитрусових - близько 35 мг на 100 г. Крім цього, плоди пепіно містять також велику кількість вітамінів A, B1, B2 і PP.

Спектр використання плодів пепіно досить широкий. Крім вживання в свіжому вигляді, з плодів динної груші отримують відмінні продукти переробки: варення, джем, компоти, консерви, продукти дитячого харчування. А милинці із начинкою з пепіно не залишать байдужими жодного любителя солодкого.