Експертка з дискримінації розповіла, чому чоловіки не допускають жінок до влади

За словами експертки Коаліції з протидії дискримінації в Україні Світлани Дубини, говорячи про гендерну рівність, ми маємо говорити про 7 млрд. осіб - все населення планети, адже у кожної людини свій гендер.  

- Гендер останнім часом став дуже популярним, навіть, модним терміном. Але не всі до кінця розуміють його значення.

- Гендер - це соціальна стать. Тобто ті ролі, які нам нав'язує суспільство, які ми беремо на себе і виконуємо в тому суспільстві, в якому живемо.

- І яка ситуація з гендером в Україні?

- В Україні жінок – понад 50%. У навчальних закладах приблизно 54% студентів та учнів - це дівчата. А скільки жінок у Верховній Раді? А скільки жінок у Вінницькій обласній раді? У нас в області – 26 районів і лише одна жінка – голова РДА. І лише в трьох районах жінки – голови райрад. Голів райрад обирають – ось люди і обрали. Але голів РДА призначають – і це вже політика. І я роблю висновок, що чоловіки не допускають жінок до влади, і жінки дискриміновані системно. Не знаю, як зараз, але декілька років тому в музичних та художніх школах навчалися переважно дівчата. А де в нас композитори-жінки? Де великі художниці-жінки?

- Як Ви пояснюєте такі метаморфози?

- Візьміть будь-якого птаха, який літає – не курку. І начепіть йому на крильця, на ніжки невеличкі торбиночки з важелями. І перший важіль, який навішують на жінку, - стереотип берегині: "ти берегиня, ти повинна…".

- А чим берегиня погана?

- Берегиня, хранителька – це добре. Але у поняття берегині вкладається не збереження традицій, не повага, а те, що я повинна няньчити дітей-внуків-правнуків, годувати, бути відповідальною за здоров'я родини і, власне, за все. За даними Мінсоцполітики, жінка в Україні працює у домашньому господарстві на 4-6 годин більше, ніж чоловік. І це за умови, що жінка не одиначка. І ця праця не зараховується ані до пенсійного стажу, ані до чого. Я можу за таких умов хотіти літати? За таких умов я можу хіба що хотіти спати.

- І як витягнути жінку з такого стану і допомогти "полетіти"?

- Я раніше не була прихильницею квотування у партійних списках. Але потім зрозуміла, що якщо хтось знаходиться у нерівному стані, більш того, пригноблений, то цих людей потрібно підтримувати. І сьогодні я кажу квотуванню "так".

- Але це у політиці…

- Потрібно говорити про рівність на усіх рівнях. Ані для кого не секрет, що за роботу однакового фаху і рівня жінка отримує меншу зарплату. Подивіться на установи: заввідділом – чоловік, виконавці – жінки. Так, у відділах, у департаментах працює дуже багато жінок. Але важливо, щоб жінка була на рівні прийняття остаточних рішень, коли їх не потрібно узгоджуватися із десятком керівників. І ще. Я дуже хочу, щоб у нас в ОДА з'явилася сучасна дитяча кімната, як у Верховній Раді. Але як анонсували її відкриття: "Тепер жінки-депутатки зможуть приходити зі своїми дітьми". А чому тільки жінки? Апріорі суспільство пов'язує жінку та дитину. А чому чоловіки-депутати не можуть прийти з дітьми? Діти так люблять своїх татусів.

- Чому така ситуація склалася? Добре, є певні традиції. Але надворі 21-ше століття...

- Така ситуація вигідна чоловікам, які при владі. І не лише у політиці. Звичайно, вигідніше прийти додому і лягти на диван, а мене питатимуть, чи я їстиму, чи я питиму. Одна жінка якось розповіла, що відмовилася від можливості поїхати на відпочинок, бо її чоловік навіть із холодильника їжу не візьме і не розігріє. Звучить кумедно, але таке є… Це пов'язано із культурологічними речами і, думаю, закріпилося за радянських часів. Після жовтневого перевороту спочатку жінку "підняли", але потім все пішло на спад, і жінку загнали в глухий кут, у тому числі й забороною абортів. Жінка, особливо після Другої світової війни, коли були великі втрати населення, стала машиною для народження. І зараз теж вже лунають заклики на кшталт: "народжувати українців". Нібито й непоганий заклик, але жінка знову перетворюється із особистості на предмет для чогось.

- І до того ж нерідко зазнає насильства з боку чоловіка.

- Декілька років тому я спілкувалась із жінкою із села. Вона безробітна, стоїть на обліку в Центрі зайнятості, але виплат вже не отримує. Троє діток. Чоловік б'є її смертним боєм. Її мама каже: "Я терпіла – і ти терпи". І вона сама каже: "Куди ж я піду? Він заробляє, що ж я буду сама з трьома дітьми?". А чоловік у неї заробляє 700 гривень, а додому добре якщо 300 приносить. Тримають худобу – такий перелік, що від нього одного зігнутися можна. 60 соток городу, який жінка обробляє. Молоко теж вона здає. Так хто ж годувальник?

- А жінки сприймають, коли їм такі речі кажуть?

- Сприймають, але їм не надто комфортно від цього сприйняття. Таке життя для них - це зона комфорту, як це не дивно звучить.

- І багато жінок після таких розмов готові покинути зону комфорту і щось змінити?

- Якщо є зворотній зв'язок, вони телефонують, дякують за те, що їм розповіли. Багато жінок плаче.

- Поплакали - і що далі?

- Існує Стамбульська конвенція, яка захищає права жінок. Україна її підписала, але не ратифікувала і не взяла на себе відповідних зобов'язань. Наші жінки-депутатки Верховної Ради казали, що обов'язково парламент у липні ратифікує, але не склалося. Сподіваємося, це буде зроблено восени.

- Що дасть ратифікація Конвенції?

- Зараз у нас, якщо в родині відбувається насильство, зазвичай з боку чоловіка по відношенню до жінки та дітей, то жінка й діти повинні бути кудись вилучені. Виникає питання, куди саме. У Вінницькій області немає жодного кризового центру, хоча деякі області мають. Ми вже ставили це питання голові обласної ради. Кажуть: грошей немає. Це сором. Але повернемося до Конвенції. Згідно із нею, вилучається з місця проживання кривдник, при чому незалежно від того, хто є власником житла, навіть якщо це його хата. Видаляють на 10 днів, поки не з'явиться рішення суду.

- І куди саме його вилучатимуть?

- А кого цікавило, куди жінка серед ночі зимою йшла з дітьми, коли він її бив і б'є смертним боєм? Нехай до знайомих йде, нехай готель винаймає.

- Ви це уявляєте: Конвенцію ратифікували, поліція отримує сигнал, що коїться домашнє насильство і вилучає насильника?

- Я уявляю, що ми будемо добиватися виконання умов Конвенції, якщо вона цього не робитиме. І нехай не розповідають, що на це немає коштів. Поліцейський мені каже: "Нічого собі, ми його вилучимо, а він повернеться і почне вікна бити". То сядь і сиди, чергуй. Або приводь голову сільради – нехай він сидить.

Далі: Якщо жінка протягом 10 днів вирішує не подавати до суду, вона повинна бути захищена державою і переміститися до притулку. Згідно із Конвенцією, мають бути створені і притулки для зґвалтованих. І має проводитися дуже серйозна фахова підготовка, у тому числі і поліції.

- Часто жінки терплять насильство, бо терпіли мама, бабуся, прабабуся…

- У 95% випадків жертвами насильства стають саме жінки. Причиною може бути і виховання, і те, що жінка не бачить виходу. Але є ще так званий синдром набутої безпорадності, коли людина після багатьох невдалих спроб на якомусь етапі просто припиняє шукати порятунку і вже не вірить у нього. Тому необхідне втручання держави. Бо насильство – це порушення прав людини, а гарантом захисту прав людини в усіх цивілізованих країнах є держава. Не ЗМІ, не громадські організації. І це має бути системна робота.

- Що мають вже зараз чути і бачити діти, аби хлопчики у майбутньому не вдавалися до насильства, а дівчата – не терпіли його?

- Діти повинні навчитися ідентифікувати насильство. Сьогодні, як показують дослідження, вони ідентифікують лише фізичне та сексуальне насильство, хоча є ще економічне та моральне. І не усвідомлюють, що, наприклад, примушувати когось бігти за пиріжками для тебе - це теж насильство.

Я переконана, що дієвою у роз'ясненні буде гарна зовнішня реклама. Бо негативна, у тому числі сексистська, діє дуже ефективно. Коли маленький хлопчик бачить біг-борд із рекламою тротуарної плитки, де намальована оголена жінка і написано "Ляже, як скаже", у нього в підсвідомості закріпиться, що оголена "тьотя" має чинити саме так. І коли хлопчик подорослішає, почне зустрічатися з дівчиною і вона відмовиться "лягти, як скаже", він може вдатися до насильства. І, до речі, дуже багато жінок, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, сидять саме за те, що вбили своїх кривдників.

- Якщо цієї осені Стамбульську конвенцію таки ратифікують, скільки потрібно буде часу, аби вона запрацювала реально, а не лише на папері?

- Роки. Але тут питання не лише часу, а й фінансового ресурсу. Щоб Конвенція була не декларативною, а практичною, потрібні дуже серйозні вливання. Але зважаючи на те, які видатки йдуть на інші статті, не знайти грошей, аби забезпечити права жінок і зробити так, аби в родинах не було насильства, - це, як кажуть поляки, буде образа ґонорова.