Служіння під обстрілами: Як вінницький священник підіймає бойовий дух в АТО

Протоієрей Анатолій Кузнєцов вже півтора роки їздить в зону АТО. Разом з іншими церковнослужителями та волонтерами везе для бійців найнеобхідніше. В першу чергу - слово Боже. Про свою церковну місію на війні, а також про те, як пошук духовних цінностей під свист гармат згодом змінює життя бійців, отець Анатолій розповів кореспонденту Depo.Вінниця. 

Священник збирається у свою 17-ту поїздку на Схід. Цього разу маршрут -  Авдіївка, Зайцево, Константинівка, Артемівськ, Попасна. Що везти - панотець знає, адже щоразу проводить з бійцями чимало часу. Каже, що нині у хлопців є велика потреба у воді та вологих серветках, особливо тим, які стоять далеко в полях. А ще цього разу везуть до тисячі мішків: зійшли сніги, треба оновлювати блокпости. У мішки бійці насипатимуть пісок та заново споруджуватимуть укріплення.

 

"Оскільки їздимо кожного місяця в зону АТО і проводимо там щонайменше тиждень, то знаємо потреби хлопців, та й вони самі нам дзвонять і кажуть, що їм потрібно. Забезпечення в частин різне, але навіть якщо ти приїжджаєш у підрозділ, де все є, і привозиш відерце домашніх вареників, то радість хлопців неможливо передати", - каже отець Анатолій. 

За словами священника, навіть такі речі підіймають дух бійців. А людина, сильна духом, буде сильною і тілом. "Літом наші орендарі в селі дали нам поросят та овець. Ми їх зарізали, жінки зробили ковбасу, запекли м'ясо, залили те все жиром і ми возили хлопцям. Ви не можете уявити їхню реакцію: домашнє м'ясо, приготовлене з любов'ю, як для себе. Вони там раділи, як діти", - розповів отець Анатолій. 

В чергову поїздку священник, крім спорядження і провізії, везе ще 600 примірників військового молитвослова для бійців: "У ньому - найнеобхідніші молитви, щоб воїн почував себе захищеним і міг помолитися навіть в окопі", - пояснює панотець.

Поїхав, щоб побачити правду

Бажання поїхати на Схід в отця Анатолія з'явилося тоді, коли захотілося на власні очі побачити, що там відбувається. А також - щоб підтримати бійців. 

"Я поїхав на Схід, щоб побачити правду. Розумієте, по телевізору нам показують одне. Хлопці приходять звідти, говорять інше. А я людина-практик. Я бачу щось і тоді вже складаю про це свою думку. Насамперед я їду, щоб підтримати хлопців духовно, але я ще можу привезти їм і щось фізичне, їстивне", - розповідає священник. 

За його словами, різниця в побаченому і тому, що показують, велика. Одні бійці дійсно забезпечені усім, а інші потрібують найнеобхіднішого. 

"Є підрозділи, які стоять в полях і в них є проблеми з водою, вологими серветками, носками, навіть трусами. Є багато різних проблем. Я не кажу, що держава нічого не робить. Але є багато поточних питань, які ми стараємося вирішити. І веземо туди по мірі можливостей, все, що хлопці просять", - каже священник. 

Не хлібом єдиним

Священник-волонтер, їдучи на Схід бере з собою спеціальну валізку, в якій - все необхідне для служби, сповіді, причастя і навіть хрещення - іконки, хрест, Євангеліє, требничок для сповіді. 

"Часто служимо в Сватово в госпіталі. Ми туди возимо медикаменти, продукти, бинти. Десь служимо по запрошенню, а десь - спонтанно. Якось були в Лисичанську, хлопці кажуть: батюшка, ми не сповідалися, нема де, висповідайте нас. І ми сповідали їх на заводі резино-технічних виробів", - пригадує священнослужитель. 

Доводилсь в зоні бойових дій і обряд хрещення проводити. Там же, в Лисичанську, отець Анатолій охрестив одного з бійців. 

"Бійцю вже було під 30 років. Коли запитали, чого саме зараз вирішив охреститися, відповів, якщо його вб'ють, то хоче, щоб правильно поховали. Може, це звучить грубо і жорстко, але це правда", - пояснив священник. 

Минулого літа в селі Піски Донецької області священникам, які тоді поїхали з волонтерською допомогою, довелось правити службу під час обстрілу.

"В Піски нас запросили через волонтерів. Там біля церкви будинок геть зруйнований ще стояв. Ми з отцем Олексієм Волковим та Романом Загорульком правили службу, а друзі-волонтери знімали. І тут почався обстріл. Дивлюсь, волонтери не тікають і ми залишились. Після того питаюся в них, чого не втекли, а вони кажуть: ми подивились, що ви стоїте і собі залишились. На щастя, обстріл був недовгим і ніхто не постраждав. Бог тоді зберіг", - пригадує отець Анатолій.  

Крім того, отець Анатолій часто говорить з бійцями, розраджує, заспокоює, підіймає бойовий дух. За його словами, з одним достатньо просто поговорити, іншому треба  прочитати уривок зі святого письма. А на третього - і насваритися за деякі речі.

"Все буває. Це - війна. В когось нерви витримують усе, в інших вони надриваються, а третій, буває і чарчинку шукає. Це є тут, у мирному житті, і є там, де стріляють", - каже священник.

Брат за брата

За словами отця Анатолія, у бійців на Сході сильно розвенене відчуття піклування одне за одного. Більше, ніж треба продуктів, хлопці не візьмуть. 

"Приїжджаємо, а хлопці кажуть: "нам жменьку цукерок або торбинку печива". Він його і з'їв би, але каже: "батюшка, там далі - теж треба", - розповідає панотець. 

Із закінченням волонтерського "відрядження" робота священників не закінчується: вони моляться за бійців і на полі бою, і в церкві на мирних територіях.