Вадим Мазурик: "Дискусії про доцільність суспільного телебачення давно закінчились"

Представник Нацради з питань телебачення та радіомовлення на Вінничині Вадим Мазурик - про ліквідацію ВДТ, проблеми з "цифрою" та убезпечення від симулякрів

Вадим Мазурик: "Дискусії про доцільність…

Ліквідація Вінницької обласної ТРК "ВІНТЕРА", про яку оголосили наприкінці серпня, - лише один з етапів створення в Україні суспільного телебачення. Про те, як відбувається процес, та про проблеми, з якими доводиться зіштовхуватись на цьому шляху, розповів в ексклюзивному інтерв'ю Depo.Вінниця представник Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення у Вінницькій області Вадим Мазурик.

25 серпня голова Держкомітету з телебачення та радіомовлення підписав розпорядження про ліквідацію обласних ТРК, у тому числі і Вінницької. Що це означає для самих компаній, для глядачів та слухачів?

- Сьогодні у нас в області є три телерадіокомпанії, які працюють як у галузі аналогового мовлення, так і в мережі Т2, тобто цифрового. Це ТРК "Вінниччина", ОДТРК "ВІНТЕРА" та ІТА "ВІТА". Судячи з усього, ми за два з половиною місяці матимемо вже дві регіональні телерадіоорганізації, позаяк обласна державна ТРК "ВІНТЕРА" буде ліквідована як юридична особа, як і решта обласних держтелерадіокомпаній. Тобто усі вони перетворяться на структурні підрозділи Національної телерадіокомпанії. Разом з тим, Національна телерадіокомпанія теж зараз реорганізується, тому що закон передбачає саме створення Національної суспільної телерадіокомпанії України, НСТУ. На щастя, дискусії з приводу того, чи потрібне суспільне телебачення, вже давно закінчились. Зараз усі розуміють, що без нього в принципі бути не може.

Якими мають бути зміни після запровадження суспільного мовлення?

- Повинна бути вибудована сама система суспільного мовлення, орієнтована на різні верстви слухачів та глядачів та на теми, які раніше обходила державна ТРК. Люди тому й дивляться суспільне телебачення, бо вони там знаходять те, що їх реально цікавить. Тому у цій ситуації важливо, щоб саме в такий спосіб і реалізовувалась концепція суспільного мовлення.

Як буде фінансуватись суспільне телебачення?

- Згідно з законом, є ціла низка джерел наповнення бюджету. Це і продаж власної теле- та радіопродукції, і абонплата, і бюджетні кошти, і реклама (щоправда, за виключенням реклами алкоголю). Україна тут не вигадала нічого нового, так працює суспільне мовлення у багатьох країнах. Дуже важливо віднайти фінансування в такий спосіб, щоб не залежати виключно від бюджету. Інакше, за умов суто бюджетного фінансування, суспільне мовлення ризикує скотитися до державного телебачення. Саме тому суспільне мовлення в усьому світі намагається диференціювати джерела надходження коштів. І нам потрібно вибудовувати таку систему, яка унеможливить тиск на суспільного мовника.

Дуже непростим є питання абонплати. Тут спрацьовує психологія: людина купила телевізор і в принципі вважає, що її стосунки із продавцем завершились. А тут їй пропонують вносити абонплату фактично за те, що в неї вдома стоїть телевізор. Але, судячи з усього, іншого виходу немає: громадянське суспільство не просто формує контент суспільного мовника, воно дбає, щоб цей мовник міг жити і розвиватися.

А в інших країнах який розмір абонентської плати?

- У Німеччині близько 280 євро на рік, трошки нижче в Британії, в Польщі - 45 євро. Польська плата - найнижча з усіх країн ЄС.

Чи передбачені механізми, за яких людина може не вносити абонентську плату за суспільне телебачення, якщо не хоче його дивитись?

- Не передбачено. Це передбачити неможливо. І якщо запровадити такий механізм, справи взагалі не буде... З іншого боку, тут не може бути й вулиці з одностороннім рухом: ви нам дайте грошей, а ми вам щось відзнімемо. Бо "щось" вже не пройде. Коли людина платить гроші, вона вступає у такі стосунки, що може говорити: я маю впливати на цю ситуацію, я хочу чути не концерт чергового "ім'ярека", якого дустом з каналу потім не виведеш, а відповіді на ті питання, які цікавлять мене і моїх дітей. Оскільки телебачення - найбільш масовий засіб комунікації, то це означає, що ми повинні з цього телебачення отримати ту інформацію, якої потребуємо.

Суспільне телебачення має надавати продукт, цікавий для суспільства. Але суспільство - це і студенти, і пенсіонери, і підприємці. І пенсіонерка не хоче дивитись те, що цікаве підприємцю. Хто і яким чином буде це регулювати?

- Звичайно, суперуніверсальним бути неможна. Не можна об'єднати "коня і трепетну лань" і видати продукт, який буде одночасно цікавий і школярам, і пенсіонерам. Мені здається, в ідеалі мають бути три канали суспільного телебачення: перший - універсальний, другий - присвячений культурі і третій, який би базувався на регіональному мовленні. Тоді це дійсно був би суспільний мовник, який би охоплював максимальну кількість аудиторії.

У Німеччині я дивився по каналу АRD, це суспільне телебачення, ток-шоу. Ток-шоу не класичне, не розважальне, а "круглий стіл". Осіб шість обговорювали питання, пов'язані із пенсійним реформуванням. Це шоу, я потім прочитав, отримало рейтинг понад 38% - захмарна цифра. Не було спецефектів, характерних для комерційних ТВ, не було "супер-картинок". Натомість по максимуму були включені можливості інтерактиву. До речі, цей канал посідає в Німеччині у рейтингу популярності перше місце. Канал ZDF, теж суспільний мовник - третє місце. Це означає, що країна довіряє суспільним мовникам. У Швеції - сім каналів суспільного мовлення, з яких п'ять - нішеві. Нішеве суспільне мовлення дає можливість "прив'язувати" аудиторію, яка цікавиться конкретними питаннями.

З досвіду Німеччини, Швеції, інших країн - у чому головна відмінність контенту каналів суспільного телебачення від комерційних? Адже і там, і там є і фільми, і ток-шоу, і інші передачі. Що змушує людей дивитись саме суспільний канал?

- Суть комерційного каналу, і це нормально - заробляти гроші. Для власника, для інвестора головне - отримувати зиск. Суспільний мовник такої мети не ставить. Це організація, яка не зацікавлена у тому, щоб вимити з людей кошти. Для суспільного мовника головне - дати точну, об'єктивну і неупереджену інформацію. Немає там дороговартісних лаштунків, студій, які можна побачити на комерційних каналах. І це зрозуміло, бо немає таких коштів. Важливіше - створити три-чотири нових програми. При цьому сам термін "суспільне мовлення" - це теж не панацея. Багато залежить від професіоналізму тих, хто там працює.

Для того, щоб нормально існувало і діяло суспільне телебачення, передбачено, зокрема, створення Наглядової ради, яка відповідатиме за вирішення двох питань: фінансування та унеможливлення тиску. Як проходить процес створення ради?

- Законом передбачено, що до складу Наглядової ради входять по одному представнику від депутатських фракцій і груп Верховної Ради України (не народні депутати, а саме представники від фракцій та груп) та дев'ять членів від громадських об'єднань і асоціацій, що спеціалізуються на журналістиці, правозахисній сфері, освіті та науці тощо. При цьому члени Наглядової ради НСТУ від громадських об'єднань та асоціацій обираються шляхом рейтингового голосування на відповідних конференціях громадських об'єднань та асоціацій, окремо за кожним видом діяльності, які проводяться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Отже, до складу Наглядової ради мають увійти люди, які дійсно розуміють, з чим мають справу, профі.

І хто гарантуватиме їх професійність? Адже серед них можуть бути і непублічні особи, досі широкому загалу невідомі.

Гарантії у тому, що їх представляє реальна фракція (або конкретна асоціація). Знаєте, що мене особисто непокоїть не як чиновника, а як людину, як громадянина? Симулякри (копія того, що насправді не існує, - Ред.). Можна назвати телекомпанію, як колись це зробили у Росії, ОРТ - "общественное российское телевидение", але до суспільного мовлення вона ніякого стосунку не має. Це класичний симулякр. Тому дуже хочеться, щоб у нас було створене справжнє суспільне мовлення.

Які терміни створення суспільного телебачення?

- Зважаючи на певні практичні кроки у цьому напрямку, можемо сподіватись, що вже наприкінці 2015 року будемо говорити про суспільне телебачення як про даність. А в наступному році воно запрацює на повну.

А яка ситуація у нас із цифровим телебаченням?

- 17 червня закінчився перехідний термін виконання Регіональної угоди "Женева-2006", яку 16 червня 2006 року підписали 104 держави. Суть угоди - відмова від аналогового мовлення і перехід на цифрове. В Україні цей процес розбитий на чотири етапи, і різні області потрапили до різних черг. Перший етап розпочався у липні і триватиме до грудня. Ми потрапили до другої черги, яка розпочинається у грудні. І тут є два принципових моменти. Перший - покриття. Значна частина території області позбавлена цифрового сигналу - понад 30%. Причина цьому - складний рельєф місцевості, та й деякі передавачі слід було розміщувати в інших місцях. Тому наразі треба добре подумати, яким чином заповнювати "мертві зони". Друга проблема - відсутність у населення достатньої кількості тюнерів. На сьогодні певним плюсом є те, що Нацрада зобов'язала провайдера цифрової мережі "Зеонбуд" розкодувати сигнал, але це вирішує проблему лише для тих, хто має телевізори останніх поколінь. Зрозуміло, що кількість таких людей невелика, особливо у сільській місцевості. Тому проблема залишається актуальною.

І скільки є часу, аби виправити ситуацію?

Наскільки я знаю, до літа 2018 року ми маємо остаточно розпрощатися із аналогом.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme