Тарас Прохасько про "хазяйських" вінничан, "сіру пляму" Донбасу та еволюцію української літератури

До Вінниці письменник та журналіст Тарас Прохасько приїхав говорити про "блукаючий меридіан" - уявну межу між Заходом та Сходом. Основою дискусії стала книга польського письменника Анджея Стасюка "Схід".

Прохасько говорить повільно, інколи навіть монотонно. І лише коли бачить, що зал впав у заціпеніння, понижує голос і басом просить задавати йому питання. Після цього присутні "оживають", сміються і дискусія поновлюється.

- Оскільки Ви не перший раз в місті, скажіть, якими бачите вінничан?

Я справді відрізняю вінничан. Бачу, що вони не такі, як мої земляки, але й не такі, як люди зі Сходу. Для мене вінничани видаються еталонними і я це говорю не для компліменту. Для мене вони - еталон того українського, яке є в нашого народу. Чому – сам не знаю. Може, я помиляюсь, і то таке моє суб’єктивне уявлення, але думаю, Поділля належить до тих первинних ареалів, в якому збереглась ота справжня українська лінія. У вінничан багата мова, тут використовується дуже багато питомих українських слів.

Крім того, пам'ятаю з армійського досвіду, що хлопці з Вінниччини були "хазяйськими". Маю на увазі, що вони могли швидко зметикувати і зробити щось на свою користь. Вони завжди були на якихось господарських посадах в армії і дуже добре тому давали раду.

- В одному зі своїх інтерв'ю Ви сказали, що Донбас варто було б залишити тим, хто воює за його так звану "незалежність". Чому? 

Донбас – дуже специфічний регіон. Люди, які там живуть, справді інакші, ніж решта України. І якщо вони виказують своє небажання бути в Україні, то я розумію, що в нинішніх умовах подолати цю неприязнь буде дуже тяжко. В сучасному світі ніхто не дозволить собі якихось репресивних методів, завдяки яким часто упокорювались бунтівні території у давніші часи. Думаю, найближчих 10 років питання Донбасу не вирішиться, воно просто перейде в стадію замороженого конфлікту. На мою думку, ні інтегрувати по-справжньому жителів цих територій в українське суспільство, ні визнати їхню незалежність нам не вдасться. Це буде така сіра пляма на нашій мапі.

Подібний досвід був у багатьох країнах. Варто згадати ті ж 1980-ті роки і Маргарет Тетчер, яка мала проблеми з архаїчними індустріальними територіями в Англії. Але мені здається, що у нас ще складніша ситуація. Той народ, який є на Донбасі, я б порівняв з американцями на початку становлення їхньої нації. В Америці люди прийшли на дике поле. І це були різні люди: ті, котрі чогось хотіли, або ті, які від чогось втікали, хотіли сховатися. Думаю, Донбас - це дійсно історично інакше сформована спільнота.

- Ви зауважили, що в Україні не піднято питання, як ставитись до чоловіків, які за певними переконаннями не хочуть йти до армії і не хочуть в АТО. Чи потрібно про це говорити, адже країні потрібні герої?

Про це будуть говорити. Люди втомлюються від будь-якої війни, в тому числі і від героїчної. І коли приходить ця втома, починають більше думати про всі аспекти того, що відбувається, і з'являється більше здорового критицизму. Це табуйоване питання, можливо, не буде одним з найперших, але я впевнений, що про нього треба говорити. І чим довше триватимуть дії на Сході, тим воно буде актуальнішим, бо все більше людей не бачать сенсу в цьому. Крім того, нам дають дуже мало пояснень, що відбувається, як і коли буде кінець.

А ще не треба забувати, що відбувається демобілізація і десятки тисяч людей повертаються. В них різні досвіди, бачення ситуації і переживання. Ці досвіди не однакові, і вони будуть породжувати різні міфи. В тому числі буде ширитися і антивоєнний міф.

- Зараз багато точиться дискусій щодо запровадження квот на український контент на радіо. Як думаєте, це допоможе "зукраїнізувати" слухачів?

У всякому випадку це не зашкодить. Мабуть, це і є отой "залізний підхід", який ще можна застосувати. Хоча, з іншої сторони, це теж, мабуть, запізно вже робити. І революція, і війна в певній мірі закріпили позиції двомовності. Виявилось, що російськомовні можуть бути такими самими учасниками оборони країни, як і україномовні. А квоти – це добре. Коли з приймачів звучатиме хороша українська музика - це чудово. 

- Якось ви зауважили, що українська книжка уже може конкурувати на своєму ринку з російською. Але здебільшого з російської літератури популярністю користується "попса" - детективи, жіночі романи. Це свідчить, що в нас теж формується ринок української "попсової" літератури?

Так, такий ринок дійсно формується. Але я говорив про людей, які цікавляться вищою категорією літератури. Такі люди розуміють, що в українській літературі з'явились речі, яких немає в російській. Тому справжні поціновувачі літератури, навіть російськомовні, готові читати українських авторів. В українських творах з'являється динаміка, нові ідеї, історії.

В російській літературі виразно відчуваються особливості авторів українського походження. Починаючи від Гоголя, який зробив перший великий переворот в російській літературі своїм способом сприйняття світу. Також Чехов – це добра школа одеських авторів, які писали російською, але їхня література виразно інакша, бо черпає ідеї, матеріал, натхнення з українських реалій. Так само українські автори – вони сьогодні пишуть про таке, чого немає в російській традиційній літературі.

- Які процеси зараз відбуваються в українській літературі?

Вона стала різноманітнішою. Хоч я і не читаю такої літератури, але бачу, що з’являються фентезі, жіночі романи, навіть детективи –  саме українські. Але найголовніша тенденція, що зароджується – спалах українського нон-фікшну (особливий літературний жанр, для якого характерна побудова сюжету виключно на реальних подіях, - авт.). І ось коли український художній репортаж буде присвячений життю України і її феноменам, українському поглядові на світові процеси, тоді можна буде говорити про остаточне закріплення такої літератури.

- Як би ви могли охарактеризувати українського читача. Він вибагливий?

На жаль, дійсно хорошу сучасну українську літературу читає один відсоток українців. Все ще спостерігається певна інерція, і люди до такої літератури не дійшли. Більше віддають перевагу тій же "попсі", а також перекладній літературі.