Тарас Прохасько про "хазяйських" вінничан, "сіру пляму" Донбасу та еволюцію української літератури

Для Прохаська вінничани - еталонні українці, а жителів Донбасу він порівнює з американцями на початку становлення їхньої нації
Тарас Прохасько про "хазяйських" вінничан, "сіру пляму" Донбасу та еволюцію української літератури
Тарас Прохасько про "хазяйських" вінничан, "сіру пляму" Донбасу та еволюцію української літератури

До Вінниці письменник та журналіст Тарас Прохасько приїхав говорити про "блукаючий меридіан" - уявну межу між Заходом та Сходом. Основою дискусії стала книга польського письменника Анджея Стасюка "Схід".

Прохасько говорить повільно, інколи навіть монотонно. І лише коли бачить, що зал впав у заціпеніння, понижує голос і басом просить задавати йому питання. Після цього присутні "оживають", сміються і дискусія поновлюється.

- Оскільки Ви не перший раз в місті, скажіть, якими бачите вінничан?

Я справді відрізняю вінничан. Бачу, що вони не такі, як мої земляки, але й не такі, як люди зі Сходу. Для мене вінничани видаються еталонними і я це говорю не для компліменту. Для мене вони - еталон того українського, яке є в нашого народу. Чому – сам не знаю. Може, я помиляюсь, і то таке моє суб’єктивне уявлення, але думаю, Поділля належить до тих первинних ареалів, в якому збереглась ота справжня українська лінія. У вінничан багата мова, тут використовується дуже багато питомих українських слів.

Крім того, пам'ятаю з армійського досвіду, що хлопці з Вінниччини були "хазяйськими". Маю на увазі, що вони могли швидко зметикувати і зробити щось на свою користь. Вони завжди були на якихось господарських посадах в армії і дуже добре тому давали раду.

Тарас Прохасько про "хазяйських" вінничан, "сіру пляму" Донбасу та еволюцію української літератури - фото 1

- В одному зі своїх інтерв'ю Ви сказали, що Донбас варто було б залишити тим, хто воює за його так звану "незалежність". Чому? 

Донбас – дуже специфічний регіон. Люди, які там живуть, справді інакші, ніж решта України. І якщо вони виказують своє небажання бути в Україні, то я розумію, що в нинішніх умовах подолати цю неприязнь буде дуже тяжко. В сучасному світі ніхто не дозволить собі якихось репресивних методів, завдяки яким часто упокорювались бунтівні території у давніші часи. Думаю, найближчих 10 років питання Донбасу не вирішиться, воно просто перейде в стадію замороженого конфлікту. На мою думку, ні інтегрувати по-справжньому жителів цих територій в українське суспільство, ні визнати їхню незалежність нам не вдасться. Це буде така сіра пляма на нашій мапі.

Подібний досвід був у багатьох країнах. Варто згадати ті ж 1980-ті роки і Маргарет Тетчер, яка мала проблеми з архаїчними індустріальними територіями в Англії. Але мені здається, що у нас ще складніша ситуація. Той народ, який є на Донбасі, я б порівняв з американцями на початку становлення їхньої нації. В Америці люди прийшли на дике поле. І це були різні люди: ті, котрі чогось хотіли, або ті, які від чогось втікали, хотіли сховатися. Думаю, Донбас - це дійсно історично інакше сформована спільнота.

- Ви зауважили, що в Україні не піднято питання, як ставитись до чоловіків, які за певними переконаннями не хочуть йти до армії і не хочуть в АТО. Чи потрібно про це говорити, адже країні потрібні герої?

Про це будуть говорити. Люди втомлюються від будь-якої війни, в тому числі і від героїчної. І коли приходить ця втома, починають більше думати про всі аспекти того, що відбувається, і з'являється більше здорового критицизму. Це табуйоване питання, можливо, не буде одним з найперших, але я впевнений, що про нього треба говорити. І чим довше триватимуть дії на Сході, тим воно буде актуальнішим, бо все більше людей не бачать сенсу в цьому. Крім того, нам дають дуже мало пояснень, що відбувається, як і коли буде кінець.

А ще не треба забувати, що відбувається демобілізація і десятки тисяч людей повертаються. В них різні досвіди, бачення ситуації і переживання. Ці досвіди не однакові, і вони будуть породжувати різні міфи. В тому числі буде ширитися і антивоєнний міф.

- Зараз багато точиться дискусій щодо запровадження квот на український контент на радіо. Як думаєте, це допоможе "зукраїнізувати" слухачів?

У всякому випадку це не зашкодить. Мабуть, це і є отой "залізний підхід", який ще можна застосувати. Хоча, з іншої сторони, це теж, мабуть, запізно вже робити. І революція, і війна в певній мірі закріпили позиції двомовності. Виявилось, що російськомовні можуть бути такими самими учасниками оборони країни, як і україномовні. А квоти – це добре. Коли з приймачів звучатиме хороша українська музика - це чудово. 

Тарас Прохасько про "хазяйських" вінничан, "сіру пляму" Донбасу та еволюцію української літератури - фото 2

- Якось ви зауважили, що українська книжка уже може конкурувати на своєму ринку з російською. Але здебільшого з російської літератури популярністю користується "попса" - детективи, жіночі романи. Це свідчить, що в нас теж формується ринок української "попсової" літератури?

Так, такий ринок дійсно формується. Але я говорив про людей, які цікавляться вищою категорією літератури. Такі люди розуміють, що в українській літературі з'явились речі, яких немає в російській. Тому справжні поціновувачі літератури, навіть російськомовні, готові читати українських авторів. В українських творах з'являється динаміка, нові ідеї, історії.

В російській літературі виразно відчуваються особливості авторів українського походження. Починаючи від Гоголя, який зробив перший великий переворот в російській літературі своїм способом сприйняття світу. Також Чехов – це добра школа одеських авторів, які писали російською, але їхня література виразно інакша, бо черпає ідеї, матеріал, натхнення з українських реалій. Так само українські автори – вони сьогодні пишуть про таке, чого немає в російській традиційній літературі.

- Які процеси зараз відбуваються в українській літературі?

Вона стала різноманітнішою. Хоч я і не читаю такої літератури, але бачу, що з’являються фентезі, жіночі романи, навіть детективи –  саме українські. Але найголовніша тенденція, що зароджується – спалах українського нон-фікшну (особливий літературний жанр, для якого характерна побудова сюжету виключно на реальних подіях, - авт.). І ось коли український художній репортаж буде присвячений життю України і її феноменам, українському поглядові на світові процеси, тоді можна буде говорити про остаточне закріплення такої літератури.

- Як би ви могли охарактеризувати українського читача. Він вибагливий?

На жаль, дійсно хорошу сучасну українську літературу читає один відсоток українців. Все ще спостерігається певна інерція, і люди до такої літератури не дійшли. Більше віддають перевагу тій же "попсі", а також перекладній літературі.

Більше новин Вінниці та області читайте на Depo.Вінниця

Loading...
Loading...