Вінниця

Як вінницькі дівчата від Леді Гаги та похабних декольте відбивалися

Керівниця фольк-колективу "Мокоша" розповіла про "народну попсу", пісенну спадщину Поділля та етно-співи, якими захоплюються не тільки бабці

10 липня 2016, 14:30

Як вінницькі дівчата від Леді Гаги та похабних декольте відбивалися

Гурт "Мокоша" - це навчально-концертний колектив із десяти студенток Вінницького музичного училища культури і мистецтв імені Миколи Леонтовича. Для дівчат та, особливо, керівника колективу і за сумісництвом викладачки народного вокалу Юлії Васюк-Аль-Хадіді, захоплення етнічними співами – не данина тренду на українське, а справжнє покликання душі.

В інтерв'ю Depo.Вінниця очільниця ансамблю розповіла про творчі перемоги над росіянами, участь гурту у реаліті-шоу та майбутнє української етнічної пісні.

- Юлю, розкажіть про ваш колектив: звідки походить назва, як давно ви працюєте і, власне, які здобутки маєте?

Ансамбль носить назву древньослов'янської богині материнства та милосердя - Мокоші. Дуже нам пасує, адже перед собою ставимо завдання плекати, зберігати та пропагувати пісенні і обрядові традиції Вінницького краю. Наша співоча географія поширюється саме на пісенну спадщину Поділля, дещо підзабуту на фоні фольклору інших етнокультурних регіонів України.

Думка створити колектив виникла у мене практично десять років тому, адже незадовго до того у нашому навчальному закладі якраз відрився факультет народного вокалу. До речі, училище імені Леонтовича – єдине в Україні, де народний спів існує окремим напрямом. Я особисто цим дуже пишаюся, тому окрім навчальної функції, діяльність ансамблю – це можливість і себе показати, і на людей подивитися.

Чим ми регулярно і займаємося, адже вже є переможцями достатньої кількості фестивалів і конкурсів. Наприклад, три роки тому на одному із конкурсів у Росії ми навіть перемогли студентів Гнесінської академії, в якій народний вокал викладають на дуже високому рівні. Двох наших дівчат запросили продовжити навчання в академії, але через нинішні події, патріотично налаштовані студентки плани скасували. За що я їм навіть вдячна. Це питання пріоритетів для нас.

- Як підбираєте репертуар?

Репертуар підбирається двома полярними напрямами. Для першого обираємо, як я вже наголошувала, принципово подільські пісні. Дівчата в колективі переважно з області, тому кожна привозить зі свого району записи від бабусь. Ми тут уже розшифровуємо, пісні обростають різними голосами. Іноді працівники будинків культури, бібліотек багато чого привозять, наспівують. І, насамперед, дуже багата фонотека існує у Вінницькому центрі народної творчості і мені дозволено нею широко користуватися. В нашому репертуарі переважно обрядові пісні дохристиянського періоду, саме їх я вважаю фольклором. А щось на кшталт "Ой, чий то кінь стоїть", то це для мене народна попса – її співають усі.

Другий напрям, який формує репертуар саме для навчальної програми - це пісні різних народів світу, мікси та авторські. Загалом, лише робочих у нас вже 120-150 пісень.

Як вінницький фольк-гурт "Мокоша" пропагує етнічну пісню - фото 1

- Про яку наступну "вершину" мрієте?

Про гран-прі музичного фестивалю "Червона рута". Це фактично єдиний конкурс, який не піддався нам з першого разу. Тому готуємося виступити у 2017 році. Всі фестивалі ми любимо, але чомусь найбільше нам запам'ятовується дорога. Кожна наша поїздка має бути з витребеньками: ми не можемо прийти вчасно, або не той вагон, потяг чи платформа.

Як вінницький фольк-гурт "Мокоша" пропагує етнічну пісню - фото 2

- Мабуть вам потрібен талісман на щастя...

Як правило, якщо у нас все сумбурно в дорозі, то ми дуже вдало виступаємо. Про нас навіть колеги кажуть, коли бачать, що ми заявлені у програмі виступу: вони приїдуть, виступлять і скромно з гран-прі поїдуть додому. Єдине, що нам справді потрібно, то це матеріальна підтримка в організації подорожей. Наприклад, є можливість виступати на конкурсах та днях української культури в Європі, але ж квитки, то фактично непосильний фінансовий тягар, тому ми майже і не їздимо.

- А шукати продюсера не намагалися?

По-перше, ми навчальний стаціонарний колектив. Нам навіть навчальна програма не дасть гастролювати десь, окрім конкурсів. По-друге, склад колективу не постійний, адже діти випускаються щороку.

Ми випустили один альбом, але здебільшого для того, щоб роздавати шанувальникам чи просто охочим ближче познайомитися з нашою творчістю на конкурсах. Ми не маємо на меті ставити діяльність на комерційну ланку. Головне - привчати молодь до народної пісні, тому що незабаром разом з бабусями у небуття можуть відійти і давні українські традиції.

- Більшості вінничан "Мокоша" відома завдяки телевізійному шоу "Битва хорів" та в якості бек-вокалістів у "Голосі країни". Якщо продюсерська "розкрутка" вашому колективу не цікава, навіщо тоді брали участь у телевізійних проектах?

Правду кажучи, участь у реаліті була радше необхідністю, ніж щирим бажанням засвітитися на телебаченні. Коли я тільки почала працювати викладачем, то охочих навчатися народному вокалу було, м’яко кажучи, небагато: у перший рік – одна людина, потім дві, і знову одна. Я навіть думала: це безперспективна діяльність чи потрібно кардинально міняти підходи до справи. Почала активно співпрацювати із Вінницьким центром народної творчості, їздила на фестивалі, дивилася на колективи, виступала сама і показувала, що не тільки бабці захоплюються етно-співами.

Як вінницький фольк-гурт "Мокоша" пропагує етнічну пісню - фото 3

В день заснування колективу у 2007 році у мене було лише дві учасниці, коли ж назбиралося шість, ми почали трошки гастролювати. Спершу поїхали на виступ до Хмельницької області і одразу ж перемогли. І тут я задоволена стою і бачу, як моя трирічна донька Софія веде до мене за руку дуже гарну високу дівчину, котра просто розсипалася у компліментах колективу. Виявилося, що то була Міла Нітіч.

Вона на той час ще не була відомою і саме брала участь у телевізійному шоу "Голос країни". Міла знала, що виступатиме із дуже складною піснею "Зозуля" Злати Огневіч, в якої до того ж напрочуд важке аранжування. Вона запросила нас у якості бек-вокалістів, і я, попри те, що ніколи не марила телебаченням, вирішила погодитися. Тим паче продюсером був сам Костянтин Меладзе. Хотілося, насамперед, своїм дітям показати, що не потрібно бути "блакитної крові", щоб потрапити "у телевізор". Окрім цього було цікаво довести глядачам, що фольклор може бути і приємним для вуха, і красивим.

- Розкажіть про телевізійний досвід колективу. Як це було по той бік екрану?

Ми шалено готувалися: моя мама напекла короваїв, насолила сала, от ми приїхали і виходимо на репетицію з короваями та огірками. Всі в шоці, подумали, що у Меладзе День народження. Він, до речі, з великою шаною поставився до наших традицій, відкусив шматочок короваю, подякував. Справді, то була така міжкультурна повага. Загалом, враження від участі і виступу були напрочуд приємними, а з Мілою ми так здружилися, що я досі у неї іноді ночую, коли буваю у Києві.

Трохи згодом почався кастинг на "Битву хорів". Вже маючи позитивний досвід, вирішили і тут спробувати заради мегапропаганди жанру на комерційному телебаченні. Гурт без труднощів пройшов кастинг, одним із членів журі була Ніна Матвієнко, ніщо не віщувало біди. Коли ж нам сказали, що співати доведеться "Алехандро" Леді Гаги - нам просто мову відняло.

Другий шок був від костюмів: неповнолітнім дівчатам сказали вбратися у короткі сукні із глибоким декольте. Ми відмовилися у такому виступати і стали справжніми бунтарями на проекті. Для продюсерів, з одного боку, це було проблематичним, з іншого – цікавим. Все що задумали організатори – нами відсікалося. Ніна Матвієнко ще тоді запитувала, чого ми співаємо тільки обробки сучасних хітів, де ж власне етно, але ж нам співати інше просто забороняли. Зрештою, колектив отримав у нагоду виконати "Стоїть явір над рікою" і тільки після того, мої діти сказали, що недаремно взяли участь. На щастя, цей шматочок вийшов в ефір. Враження від проекту залишились вкрай гнітючими.

Далі були "Маленькі гіганти", на які запросили мою доньку Софію. Адже вона завжди була зі мною на всіх виступах, її запам'ятали як дівчинку, яка співає та грає на бандурі. Тому ми пройшли поза кастингом і мене дуже порадував сам факт запрошення. На Петрівчаний піст нас показуватимуть у проекті "Фольк- music" на UA:Перший.

- Як думаєте, чи не даремними були усі ці старання?

Я вважаю, момент пропаганди творчості повинен бути на першій позиції, адже якщо не буде реклами, то молодь не захоче цим займатися. Після проектів діти почали рухатися, побачили, що у Вінниці існує такий колектив, що це може принести певну популярність. Тому нині у мене найбільший клас в училищі і черга охочих вступити на факультет на три роки вперед.

Як вінницький фольк-гурт "Мокоша" пропагує етнічну пісню - фото 5

Більше новин Вінниці та області читайте на Depo.Вінниця

Більше новин Вінниці та області читайте на Depo.Вінниця

Loading...
Loading...