Чи є життя після війни: Вінницький волонтер - про реалії демобілізованих атовців

Сьогодні у бійців, які пройшли АТО, чимало проблем – неможливість отримати пільги, обіцяну землю чи навіть лікування. Але у райцентрах ці проблеми множаться одразу у кілька разів, адже чим далі від обласного центру, а столиці й поготів, пройти нормальну реабілітацію, знайти роботу та забезпечити сім’ю набагато складніше. Бійці зневірюються, починають пити, часто у них "закипає" рівень агресії.

Про це кореспонденту Depo.Вінниця розповів голова волонтерської сотні Тульчинщини Олег Новіков. Кілька разів на місяць він буває на "передку" - допомагає бійцям речами та продуктами. А потім повертається до Тульчина, спілкується з демобілізованими хлопцями і бачить, які запеклі "бої за виживання" чекають на атовців після повернення додому.

"Нас турбує те, що держава навіть не замислюється над проблемою соціальної і психологічної реабілітації бійців. Я не бачу реальних програм. Якщо у Вінниці є хоч щось, то в районах – зовсім нічого, навіть близько. Там бійці полишені на самих себе", - розповідає волонтер.

За спостереженнями Новікова, сьогодні існує великий психологічний бар'єр між людьми, які живуть на мирних територіях і тими, хто пережив бойові дії. У бійців з'являється образа, злість і агресія, коли вони бачать байдужість людей або те, що тут, "у тилу", хтось може веселитись.

"Але це – не їхня провина, їх призвали захищати батьківщину. А тепер держава не може підтримати цих хлопців і "поставити" в нормальне русло. Хлопці ж приходять і не мають нормальної роботи. Починають випивати, рівень агресії "зашкалює". Потрібна така реабілітація і сім'ям атовців. Сам знаю чимало родин, які розпалися після приходу чоловіка з АТО", - розповідає Новіков.

Але гостро питання із соціальною і психологічною реабілітацією бійців повстало тоді, коли в райцентрі біля одного з кафе побили двох атовців, внаслідок чого один загинув. "Мене викликали вночі - як волонтера, для допомоги. Я встиг одного забрати. Після того ми ходили до влади, проводили громадські слухання з приводу роботи генделиків вночі. Підіймали питання реабілітації бійців, але "віз і нині там". Від влади одна відповідь: ви починайте, а ми підключимось", - описує волонтер реалії райцентру.

Наразі до Тульчина та інших міст навідуються психологи з Вінниці. Але, за словами волонтера, їм часто бракує професійності. Далеко не усі в змозі впоратись з психологічними травмами, які бійці отримали на передовій, коли на їхніх очах гинули друзі. "Психологи, коли починають спілкуватися з атовцями, самі вражені. Їм десь, все-таки, не вистачає досвіду. Тому це мають робити люди, які мали досвід роботи саме з тими, хто прийшов з війни", - каже волонтер.

Часто бійці залишаються на Сході, стаючи контрактниками, оскільки знають, які проблеми їх тут чекають – відсутність роботи, доходу, стабільності. Дехто одружується з тамтешніми дівчатами і "осідає" повністю.

Волонтер вважає, що держава не надто активно допомагає, адже у чиновників, насамперед, немає досвіду подібної роботи. "Є напрацьовані механізми роботи з афганцями, але це було давно. І "афганський синдром" давав про себе знали спочатку, коли хлопці тільки повертались звідти. Потім він "притупився". У нас бракує фахівців, які могли б працювати з тими, хто повернувся із зони бойових дій", - каже Новіков.

Друга причина бездіяльності держави – неготовність до такої кількості учасників бойових дій. Тут, на думку Новікова, варто брати приклад з воєнізованих країн, зокрема Америки. "В'єтнамський синдром" застав Сполучені Штати так само зненацька, як і Україну наслідки АТО. Лише за кілька років американці зрозуміли, у які проблеми це вилилось, коли колишні бійці почали спиватися та вчиняти злочини. Думаю, і нам варто, звернувшись до їхнього досвіду, організовувати в себе реабілітаційні центри та "витягувати" бійців з того мороку", - переконаний вінничанин.

Наразі волонтери мають намір створити в області єдиний координаційний центр, який буде опікуватися проблемами атовців. Хочуть, щоб весь його персонал був з досвідом волонтерської роботи. Єдине - потрібні кошти та ресурси.

"На Заході застосовують такий механізм, як соціальне партнерство, коли держава, не маючи змоги виконати певні функції, делегує їх громадянському суспільству і забезпечує ресурсами. Чому ж у нас не можна цього зробити? Якби держава допомогла фінансово, волонтери опікувалися б цими питаннями. Ми і зараз це робимо. І часто набагато краще, ніж держава. До того ж, безкоштовно", - підсумував волонтер.

На думку Новікова, атовців можна було б спрямувати на роботу до поліції. З них вийшли б чудові правоохоронці, адже у бійців сильно загострене відчуття справедливості та патріотизму. А для правоохоронної системи це стало б початком якісних та позитивних змін.